Головна » Кохання » Почуття провини або простити себе
Почуття провини або простити себе

Кожен з нас хоч раз у житті, напевно, відчував почуття провини. Зробивши вчинок, що суперечить нашим внутрішнім законам, тобто власним цінностям, заборонам і вимогам, ми переймаємося почуттям провини. Але чому ж почуття провини в психології зараховано до розряду негативних емоцій, а в релігії воно є соціально позитивним і потрібним? Хіба визнання своєї провини і виправлення помилки не наслідок високої моралі, совісності і відповідальності людини? І чому хтось справляється з почуттям провини швидко і не дозволяє вкорінюватися в душі, а хтось все життя «присвячує» цьому почуттю, вважаючи, що це говорить в ньому совість.

Дві речі наповнюють душу постійно новим і зростаючим подивом і благоговінням … зоряне небо наді мною і моральний закон в мені. І. Кант

Якщо вірити твердженням психологів, почуття провини – це руйнівна емоція, яка гальмує особистісний розвиток, паралізує страх і властива духовно незрілим людям. Так, так можна сказати про почуття провини, що перетворився в комплекс, в хронічне захворювання, від якого, природно, потрібно позбавлятися. Зрозуміло, що будь-яка емоція корисна і творча в розумних дозах. Інакше вона перетворюється на нав’язливу ідею і носить руйнівний характер.Але якщо почуття провини в невеликій кількості, воно скоріше корисне. Адже почуття провини не може зародитися у людини, не знайомою з поняттям совість і відповідальність. Бо ці поняття припускають самоаналіз вчинків.

В душі кожного з нас сидить якийсь Суддя (наше друге «Я»), який і стежить за нашою мораллю, за нашою поведінкою. І саме він знає, наскільки ми винні у вчиненні того чи іншого вчинку. І якщо він прощає нас, значить, ми звільняємося від почуття провини, а якщо він засуджує нас до покарання, то ми довго несемо цей «вантаж». А рішення пробачити чи не пробачити залежить від навмисності вчинку. Адже людина винна тоді, коли вона навмисне комусь завдає шкоди. А хто найкраще знає про те, свідомо чи несвідомо був здійснений непорядних вчинок? Звичайно ж, сама людина. Але вся справа в тому, що наскільки ми переймаємося почуттям провини, залежить і від нашого характеру, від того наскільки ми вимогливі до себе, і від особливостей виховання. І якщо наше друге «Я» надзвичайно суворе, почуття провини перетворюється на хронічну хворобу, воно стає причиною неврозів і навіть психічних розладів.

У релігії також чітко ставиться грань між почуттям провини-комплексом, коли людина займається самокатуванням, і переживаннями, пов’язаними розумінням своєї провини. Так, у людини, яка відчуває провину, прокидається совість, вона усвідомлює свій гріх, кається в ньому і намагається більше не повторювати помилок. По-справжньому віруюча людина, покаявшись в своєму гріху, звільняється від нього. А якщо вона займається самобичуванням, тобто впадає у відчай, значить, вона робить великий гріх. Тут ніби все просто.

Однак є ситуація, коли почуття провини народжується не зовсім в силу внутрішнього морального закону, а з зовнішньої подачі. Приклад? Почуття провини, що відчуває дитина. Будь-який малюк сприймає себе таким, яким він є. Він любить себе, йому поки що чужі, почуття неповноцінності та комплекси. Адже відомо, що комплекс – це не вроджений, а придбаний порок. А батьки, вихователі в садках, вчителі у школах свідомо чи самі того не розуміючи, в силу своєї некомпетентності нав’язують почуття провини дитині, плутаючи це поняття з відповідальністю, при якій чітко можна сформулювати відповідь на питання «Що робити?». Такі красномовні вислови, як: «Від тебе одні проблеми» або «Я для тебе стільки роблю, а ти – невдячний» залишають ще в незміцнілій душі дитини відбиток і травмують ніжну психіку, яка легко піддається зовнішньому впливу. Малюк сприймає слова улюблених мами і тата як те, що не виправдав батьківських очікувань, і взагалі даремно народився, і всім тільки заважає, і зрозуміло, що дитина починає відчувати почуття провини перед батьками. А ставши дорослим, він розвине це почуття до стану хронічного і буде відчувати себе винним і перед своїм другим «Я», і перед оточуючими.

Почуття провини, що прийшло з дитинства, придбане за допомогою маніпуляторів, перетворюється на переважну волю емоцій. Вихід – Простіть Себе. Комусь допоможе спілкування з Богом, а комусь – з психологом, а комусь – розмова із звичайною людиною. Тому що іноді навіть просто виговорившись можна позбутися пригноблюючого почуття провини, а розглянувши ситуацію з боку, можна знайти правильний вихід.






Продавай реферати, курсові, дипломні, лекції, шпаргалки, методички, книги на сайті
BestRef.at.ua
Категорія: Кохання | Переглядів: 965 | Додав: Admin | Рейтинг: 0.0/0

[ Вгору ]